Українки на захисті життя: Альона Данілова – журналістка, яка створила Жіночий батальйон

Під час війни важливими є і фронт, і тил. Особливо активний тил – який не лише молиться про воїнів, а й всіляко їм допомагає. Тим, що конче потрібно. Саме цим займається волонтерський Жіночий батальйон, яким керує Альона Данілова. Попри те, що її дітищу всього кілька місяців, зроблено за цей час немало. І команда зібралася немала, до того ж постійно росте. Про її діяльність, про волонтерську ініціативу, взаємну підтримку й жіночу силу ми поспілкувалися з Альоною у рамках спецпроєкту “Українки на захисті життя”, створеного спільно з компанією «ГРАВЕ УКРАЇНА Страхування життя», яка вже 24 роки робить дуже важливу справу – убезпечує життя українців.

Зараз «ГРАВЕ Україна», як уся наша держава, посилено працює задля збереження найголовніших людських цінностей і, зокрема, підтримує українських жінок, на плечах яких тепер подвоєна відповідальність і які своїми справами допомагають не лише рідним, а й незнайомим людям, працюють на перемогу, надихають оточуючих.

Альоно, чим займалися до війни?

Я журналістка, до війни працювала на різних інформресурсах, у пресслужбі політиків. Мешкаю у Києві, там працювала, але зараз перебралася на Хмельниччину до батьків.

Як зустріли перший день війни?

Мій чоловік розбудив мене о 5 ранку і сказав: «Альоно, я збираюсь і їду на війну». Я не зрозуміла: на яку війну? А він: прокидайся, путін оголосив війну. Я одразу прокинулась. Він зібрався і поїхав, а я подзвонила мамі, яка ще спала і нічого не знала, все розповіла.

Як війна відбилася на вашій родині?

Наші чоловіки боронять Україну. Мій чоловік – військовий, у 2014-му він пішов в АТО, був поранений з кулемета, не має половини внутрішніх органів. А зараз знов на війні… І ти думаєш: Господи, хоч би знову чого не сталося. Мій вітчим теж воював у 2014-му і був в полоні 9 місяців, потім його обміняли як військовослужбовця. І зараз знову воює. Мій брат, якому 18 років, теж на війні.

Що ж до тих, хто в тилу… Війна не дуже змінила наше життя, хоча ми й постійно в напрузі.

От про нього докладніше. Як і коли виникла ідея створення Жіночого батальйону?

Перший місяць війни я була в Києві, допомагала ТРО, готувала їжу. Але потім, коли пальнуло в сусідній будинок, чоловік сказав: їдь вже, досить.

Я не хотіла його залишати, але послухалась, поїхала. Приїхала до батьків. І зрозуміла, що поки ти там знаходишся, в безпосередній близькості до небезпеки, у тебе нема почуття тривожності. Ти постійно на адреналіні. А коли я потрапила туди, де спокійно, у мене почався синдром: ти нічого не робиш, ти надто мало робиш. І на фоні того, що всі мої рідні чоловіки воюють, це додатково загострилося.

Я почала плакати, не могла себе зібрати докупи. І одної ночі, коли я ридала, до мене прийшло розуміння: треба щось робити.

Оскільки навколо мене багато класних дівчат, ми скооперувалися і вирішили разом шукати якісь гроші, збирати щось для фронту. Я дала назву – Жіночий батальйон. Думала, буде нас десь 10 у команді, але тут з’явилося 1000 підписників в інстаграмі, і постійно нові додаються. У телеграмі теж – 250, і цифра росте.

Окрім, власне, Жіночого батальйону ми створили й ком’юніті-майданчик, де люди з різних сфер можуть поспілкуватися, обговорити те, що хвилює, підтримати одне одного, і це теж важливо. Це не може не заряджати – дуже додає оптимізму те, що люди хочуть щось робити.

Чим конкретно займається «батальйон», як функціонує?

У нас є один конкретний напрямок, і ми від нього поки що не відходимо – ми займаємось виключно амуніцією. Це каски, дрони, тепловізори тощо. Ми не закуповуємо гуманітарну допомогу, бо є дуже багато волонтерів, які цим займаються, і цього вистачає, а от питання з амуніцією трохи провисає. І ми вирішили, що будемо намагатися його закривати. Ми збираємо кошти і закупляємо амуніцію, яку потім передаємо воїнам.

Що вже встигли?

Чимало. Ми орієнтуємось на європейську аудиторію, бо в Україні фінансовий ресурс обмежений і вичерпний. Уже закупили саперні лопати, одяг хлопцям, розгрузки. Знайшли виробництво розгрузок в Україні – ми будемо купувати тканину, а вони шитимуть, і це виходить дешевше, аніж купувати. Також замовили дрон, плануємо взяти ще один.

Зараз ми вирішили орієнтуватися на конкретні батальйони і закривати їхні потреби. Бо вже зіштовхнулися з проблемою, що люди, які мають передавати якісь зібрані речі, йдуть і перепродають їх. Це зовсім не ок, так не має бути.

Як ви вибираєте адресність допомоги – кому що треба?

У нас багато знайомих військових, тож працює теорія кількох рукостискань. До нас звертаються окремі підрозділи. А у нас є, наприклад, 10 броніків. Ми дивимось, де ці підрозділи знаходяться тактично, і надаємо перевагу тим, кому це першочергово треба, хто в гарячих точках.

Яка структура Жіночого батальйону, хто чим займається?

У нас є кілька напрямків роботи і, відповідно, кілька команд. Комунікаційна команда працює з медіа, команда перекладачів перекладає. Є команда людей, яка пише офіційні запити для організацій, команда, яка шукає донорів – людей, які потенційно можуть дати гроші. І є команда, яка, власне, шукає амуніцію. У кожній з команд приблизно по 15-20 дівчат, і всі вони працюють.

Ми робимо постійні зуми, зідзвони – координуємо діяльність. У мене є кілька дівчат, які звітують мені. Спочатку я сама в кожен з цих напрямків занурювалася і намагалася у все вникнути. Потім зрозуміла, що не варто – сходиш з розуму. Треба делегувати свої повноваження.

Моя задача найперше така: якщо нам щось привезли, я їду й забираю, потім відвожу військовим. Ще їжджу на відстріл плит для броніків, щоб бути певною в якості.

Що ви зрозуміли про себе особисто, про близьких, про Україну за цей час?

Про себе… У мене кардинально змінилися цінності. Якщо до цього я била себе в груди і кричала, що я кар’єристка, у мене є бізнес, я працюю, мені ок, то тепер я кажу – який бізнес? Головне, щоб усі були живі-здорові, щоб був мир.

Про родину – мабуть, це найсміливіші люди, яких я бачила, бо вони знову взяли в руки зброю після подій, які були для них травматичними. Не побоялися і знову пішли захищати Україну. Вони кажуть: ну як це, дитина буде жити і над нею будуть літати снаряди? Я це дуже поважаю і не розумію людей, які не готові захищати своє.

Чого зараз хочете найбільше і що зробите найперше після перемоги?

Зараз миру хочеться. Щоб було спокійно, і всі повертались живими. Що перше зроблю після перемоги? Мабуть, дитину запланую. Якщо до цього я була не готова і казала «ще не час», то тепер певна – пора.

Жінок, які зараз підтримують інших жінок, нашу армію, опікуються дітьми, літніми людьми, готують, шиють і навіть перевозять, дуже багато. Їм ми присвячуємо наш проєкт “Українки на захисті життя”. Як зазначила голова правління «ГРАВЕ Україна Страхування життя» Наталія Базилевська, «сьогодні дуже важливо не залишатися осторонь, адже будь-яка допомога, будь-якого цільового спрямування – це вагомий вклад у порятунок державності, а отже нашого майбутнього в Україні. Дехто підтримує ЗСУ, закуповує амуніцію для бійців на передовій, а хтось допомагає вирішити нагальні соціальні проблеми, пов’язані з війною. Кожне зусилля вагоме для нашої спільної перемоги!»

Джерело: https://ukrainky.com.ua/alona-danilova-zhurnalistka-shho-stvoryla-zhinochyj-bataljon/